Коли потрібно сказати «ні»: грамотна відмова
«Мені так потрібна твоя допомога!» — каже однокласниця, яку ви бачили востаннє років вісім тому.
«Друже, без тебе ніяк, допоможеш? Ми ж з тобою сто років знайомі» — каже хлопець, з яким ви бачилися разів зо п’ять за все своє життя.
«Слухай, зробиш послугу?» — просить сусідка з п’ятого поверху.
Що ви відчуваєте в подібних ситуаціях? Погоджуєтеся чи відмовляєте? Гризе вас провина за відмову? Може, ви злитеся на того, хто просить? Або прохання взагалі лякають вас? Можливо, розгубленість і безпорадність роблять вас вразливим у таких ситуаціях? Давайте розберемося, як зрозуміти, в яких випадках говорити «так», а в яких — «ні».
Немає нічого поганого в тому, щоб бути чуйним, відкритим, таким, що допомагає. Однак безвідмовність грає з нами злий жарт. Вміти відмовляти — дуже важливий навик впевненої людини. Вчасно вимовлене «ні» може:
- врятувати дорогоцінний час;
- зберегти або навіть зміцнити репутацію;
- вберегти стосунки.
З часом все просто. Якщо ви займаєтеся тим, що подобається, корисне, важливе і перебуває в межах вашої цілі — менше шансів розсипатися на тисячу частин у спробі вирішити все і для всіх. Іноді люди прокидаються і розуміють, що більшу частину життя займаються не своїми справами, а чужими. Колись це приносило задоволення (від відчуття власної корисності суспільству), але потім оточуючі цінують дедалі менше, сил не стає більше, та й життя проживається лише наполовину.
З репутацією ситуація така: можна не зуміти вчасно відмовити і взяти на себе відповідальність за щось, з чим впоратися занадто складно або навіть неможливо. Чим раніше ви зрозумієте, що потрібно відмовити — тим краще. Та й репутація безвідмовної людини не завжди грає на руку.
Запорука будь-яких здорових і рівних стосунків — у відкритості. Можна поспішно погодитися виконати прохання друга, а потім намагатися не перетинатися з ним, бо виконати не вийшло. З іншого боку, якщо завдання було неприємним, непростим, невчасним — ви й самі можете почати злитися на того, хто просив, і від цього стосунки теж страждають.
Своєчасна відмова необхідна. Для того, щоб дати зважену відповідь, потрібно зібрати якомога більше інформації як про прохання і того, хто просить, так і про себе та свої ресурси.
«Я слухаю, чого ви хочете?»
Питання, з якого варто почати, перш ніж погодитися або відмовити (у випадках, коли ви не знаєте напевно своєї відповіді). Дайте людині якнайконкретніше висловитися, дізнайтеся, чого вона потребує і якою є ваша роль.
Стосовно того, хто просить, вам потрібно з’ясувати:
- хто до вас звернувся, як часто ви допомагаєте цій людині, чому вона приходить саме до вас?
- чи справді ця людина заслуговує на довіру, чи вона маніпулює?
- про що вона просить, який її інтерес (особистий, професійний, грошовий…)?
- чому вона просить вас про це, чому це важливо для неї?
- які ресурси є у того, хто просить (стосовно його прохання — чи не перекладає він на вас відповідальність)?
- що він сам уже зробив для вирішення цієї проблеми?
- яка вірогідність того, що прохання повторюватимуться, втягуючи вас у гру «Врятуй мене!»?
Тепер потрібно проаналізувати:
- як ви почуваєтеся, коли ця людина озвучує своє прохання: чи є напруга, дивний захват, чи ви готові відгукнутися з легкістю?
- яку свою проблему ви вирішуєте, погоджуючись виконати прохання (бажання показати свою силу, виявити шляхетність, втеча від почуття провини за відмову, прагнення «бути хорошим»…)?
- чи є вірогідність того, що ця людина розуміє ваші слабкості і саме тому звертається до вас?
- які ваші ресурси будуть задіяні (час, гроші, енергія)?
- скільки ресурсів включено у виконання прохання?
- чи можете ви зараз ділитися цими ресурсами?
- чи є це в межах ваших розумних можливостей виконати все це?
- чи безпечно це для вас і ваших близьких?
- які потенційні складнощі та конфлікти можуть трапитися?
- як їх уникнути?
Іноді для того, щоб дати осмислену відповідь, необхідно взяти паузу і все зважити. Це нормальна практика, до якої я рекомендую вдаватися в ситуації змішаних почуттів і фактів. Візьміть час для роздумів, порадьтеся з кимось із близьких. Це краще, ніж відповісти поспіхом і потім шкодувати.
Відмовляємо правильно
Якщо ви розібралися зі змістом прохання, все зважили і вирішили відмовити — необхідно пам’ятати про форму. Те, як ви відмовите, має велике значення.
- Вислухайте прохання. Візьміть паузу, якщо необхідно. У разі складної ситуації відрепетируйте відмову заздалегідь (перед дзеркалом або попросіть когось вислухати і дати зворотний зв’язок).
- Використовуйте «я-повідомлення»: говоріть про свої почуття (наприклад, висловіть жаль), чітко заявіть про неможливість виконати прохання: «Мені дуже шкода, але я не зможу цього зробити».
- Дайте коротке обґрунтування відмові, не виправдовуйтеся і не давайте хибних надій.
- Якщо можливо, запропонуйте варіанти (до кого можна звернутися, як людина може допомогти собі сама).
- Пам’ятайте, що після відмови буде спроба знову вмовити вас. Просто повторіть сказане раніше.
- Подякуйте людині за довіру до вас і висловіть жаль, що не можете виправдати її надій.
Наведений вище перелік рекомендацій допомагає поставитися до ситуації раціонально, а не піддатися поривові звичної реакції. Але найчастіше складність із тим, щоб відмовити, або навпаки повна закритість до прохань інших має глибші корені: умовна самооцінка, недостатня емоційна грамотність, тривожність, складнощі в спілкуванні, пастки мислення та інше. Можна почати з тренування навику, а можна постаратися дізнатися першопричину складнощі і полегшити собі завдання. Вибір за вами!
Автор: Юлія Гридасова, психолог, психотерапевт
Література:
- «Сценарії персонального майбутнього» — подружжя Макарови
- «Спочатку скажіть «ні»» — Джим Кемп
