Чим шкідлива вседозволеність та задоволення всіх забаганок?

Коли в сім’ї з’являється малюк, люблячі батьки готові кинути весь світ до його ніг. Іноді вони ненавмисно дають більше необхідного, встановлюють хиткі правила, заплющують очі на їх порушення. Так народжується розбещеність, і це не залежить від рівня доходів, кількості дітей у сім’ї або інших зовнішніх чинників. Але вплив такого типу виховання надмірно руйнівний: постійна вседозволеність може змусити страждати як дитину, так і її оточення. А в майбутньому у неї можуть виникнути труднощі з вихованням власних дітей.

Ані сім років. У неї дуже насичений розклад: музика, англійська, малювання, розвивальні курси. Вчителі бачать у ній Марту Аргерих, що підростає. Цього року вона пішла до школи, а там продовжений день, уроки, «сонечки і хмаринки». Вона любить гарні сукні, тому мама часто їх купує. У Ані немає домашніх обов’язків, бо їй просто ніколи їх виконувати, — і мама робить усе за неї. Єдине, що затьмарює життя, — це складнощі в спілкуванні з однокласниками. У неї просто немає друзів. Батьки пов’язують це з обдарованістю. Але що, якщо у неї просто немає життєво важливих навичок, яким не навчитися на розвивальних курсах?*

Питання міри завжди залишається актуальним. Коли вистачить? Навіщо обмежувати взагалі? Автори книги «Багато — це скільки?» провели 10 досліджень на тему розбещеності. Ось визначення, які дали їм дорослі, розбещені в дитинстві:

«Розбещувати дітей — означає давати їм занадто багато приємних на перший погляд речей надто рано і продовжувати це надто довго. Це означає дарувати їм речі або переживання, що не відповідають їхньому віку, інтересам і талантам. Це процес дарування дітям того, що покликане задовольняти потреби дорослого, а не дитини.

Розбещеність — це непропорційно великі витрати на одного або кількох дітей. Розбещувати — означає робити щось або мати щось у такому надлишку, що це активно шкодить людині, заважає їй розвиватися і не дає повною мірою реалізувати свій потенціал, оскільки достаток веде до того, що діти відчувають незадоволеність.

Розбещеність — це форма дитячої занедбаності. Вона гальмує дітей, не даючи їм вирішувати потрібні для їхнього віку розвивальні завдання й засвоювати необхідні життєві уроки.»

Як виховується розбещеність?

У ході численних досліджень психологи дійшли висновку, що розбещеність виховується трьома способами:

«Перегодовування»

Є одна дивовижна історія про те, як мати злочинця, що грабував банки, сказала в одному інтерв’ю: «Не розумію, навіщо він це зробив. Я завжди давала йому те, чого він хотів». Надлишок усього, що можна купити, — це «перегодовування». Небезпека такого шляху в тому, що у дитини не формується відчуття міри — вона отримує всього понад потребу. Розбещені діти часто стають надмірно вимогливими і невдячними.

Цікаво, що ті, у кого в дитинстві було занадто багато іграшок, у дорослому віці мають складнощі з доведенням справ до кінця і побудовою дружніх стосунків. Але «перегодувати» можна не лише іграшками і подарунками, а й гуртками, заняттями, вимогами. Тоді дитина не може зосередитися на тому, що їй справді цікаво, їй складно в майбутньому знайти свій шлях, радіти проміжним успіхам, відпочивати.

Надмірна опіка

Важливе завдання батьків — опікувати свою дитину. Коли дитина маленька, єдині, на кого вона може розраховувати, — це її батьки. Однак до двох років їй варто вже розуміти, що існує не лише вона, є інші люди та їхні потреби. Донька моїх друзів нещодавно пішла до дитячого садка. Їй трохи менше двох з половиною років, але вона самостійно обирає вбрання, одягається, їсть, збирає свій портфельчик. Коли щось не виходить, вона просить допомоги, а потім повторює зроблене самостійно і радіє своїм успіхам. І батьки, і вихователі в дитячому садку заохочують у ній самостійність. У деяких сім’ях відбувається навпаки: там вважають, що робити все за дитину — це прояв любові. Але насправді гіперопіка не дозволяє розвиватися, тягнутися вище, насолоджуватися відчуттям компетентності або розуміти наслідки своїх вчинків. По суті, це нездатність провести межу між бажанням і потребою.

«Кажуть, не варто кусати руку, що тебе годує. Але, можливо, варто і вкусити, якщо ця рука не дає вам харчуватися самостійно.»

Томас Шац, психіатр

Потурання

Дітям потрібні правила і рамки, щоб почуватися в безпеці. Коли батько окреслює, що можна, а чого не можна, він малює межі цього світу, і він стає відчутним, структурованим і конкретним. Це дозволяє дитині ставати соціально відповідальною. Потурання — це надання дитині надмірної свободи. Їй дозволяють приймати рішення, що не відповідають її віку, інтересам і талантам. Це навіює хибне відчуття всемогутності і псевдовідповідальності. Тверде «ні» і дотримання його дозволяє дитині почуватися в безпеці, навіть якщо вона бунтує проти заборони.

Як зрозуміти, чи розбещуємо ми своїх дітей?

Щоб визначити, чи має місце розбещеність, необхідно чесно відповісти на чотири запитання:

• Чи заважає дитині ця ситуація засвоювати життєві уроки? (Завдання розвитку)
• Чи має місце непропорційний розподіл сімейних ресурсів (грошей, часу, енергії, уваги тощо) на користь дитини? (Сімейні ресурси)
• Чи отримує дорослий більше користі, ніж дитина? (Чиї потреби задовольняються насправді?)
• Чи може це потенційно шкодити суспільству, іншим людям, планеті? (Потенційна шкода)

Позитивна відповідь на будь-яке запитання — сигнал небезпеки. Пригадаємо ситуацію маленької Ані і дамо відповіді:

• Такий підхід до виховання справді перешкоджає засвоювати життєві уроки: це вже відображається на її здатності дружити. Те, що її обмежили від виконання домашніх справ, теж не грає на користь: у дівчинки, швидше за все, не буде навичок турботи про інших, прагнення допомогти, також може знецінюватися праця інших. Дорослі, у яких у дитинстві був вільний час, могли витратити його, щоб дивуватися, мріяти, думати.
• Ми не знаємо точно, яка частина бюджету йде на оплату всіляких гуртків, занять, суконь, але можна припустити, що витрати дещо надмірні.
• Поклавши руку на серце, батьки задовольняють свої потреби, а не дитини. У мами ніколи не було стільки гарного одягу в дитинстві, а тато виріс у звичайній робочій сім’ї: дитина — квиток у світ ідеальних людей.
• Цілком можливо. Як мінімум, дівчинці буде складно виховувати своїх дітей. Швидше за все, у неї будуть завищені стандарти стосовно оточуючих, тому побудувати довірливі стосунки буде непросто.

До речі, ці самі запитання можна застосовувати до дорослих, щоб зрозуміти, чи не опікуємо ми своїх близьких понад потребу, чи не розбещуємо їх, чи не заважаємо таким чином їм жити.

Не намагайтеся скрізь розпізнати розбещеність. Важливо зберігати здоровий глузд, пам’ятати про актуальні потреби й наявні ресурси, про завдання кожного віку. Все добре в міру. Нехай діти ростуть щасливими, самостійними і гармонійними!

*Образ дівчинки Ані — збірний, всі збіги є випадковими.

Автор: Юлія Гридасова, психолог, психотерапевт

Рекомендована література: «Багато — це скільки? Як не розбестити коханого малюка» — Кларк Джін Іллслі, Доусон Конні, Бредехофт Девід