Дозвольте собі піклуватися
Існує міф про те, що психологія і психотерапія — псевдонауки, які насправді не мають жодної доказової бази, або сфери, де з’являтися як споживачу послуги — соромно. Багато в чому це зупиняє людей, і вони не звертаються по допомогу до фахівців цього профілю. Сформована схема, якою керується більшість. Вона вчить, як ставитися до обговорюваного явища. І разом із нею — правила-виправдання: це неефективно, не доведено, не для мене, неважливо тощо. Вийти за межі цих правил і самої схеми непросто, адже вона стійка, вважається адекватною в суспільстві і забезпечує безпечне розуміння ситуації. І бездіяльність.
Для мене ця проблема набагато глобальніша, ніж просто ставлення до психології і психотерапії. Між рядків — послання «не потрібно піклуватися про себе / не потрібно звертатися по допомогу, інакше…». І тут можна додати будь-яке завершення на свій смак: «всі зрозуміють, що ти слабкий», «всі побачать твою вразливість», «здасися егоїстом», «все одно тебе відкинуть як дефектного», «розкопаєш такі рани — шкідливо ворушити минуле» і так далі. У нашому суспільстві повсюдно забороняється просити, «гладити» себе (хвалити, підтримувати, підживлювати), відкриватися іншому, віддавати і приймати. У різних пропорціях, але, на жаль, це реальність. Можна звинувачувати гени, виховання, соціальний, історичний, культурний контекст, можемо просто ігнорувати цю проблему — але від цього вона не зникне.
Ми не вміємо піклуватися про себе — а отже, нам потрібно цього вчитися.
Якщо розгвинчувати докази «за» і «проти» описаної схеми, можна виявити щонайменше 6 постулатів:
- те, що ми не звертаємося по допомогу, ще не означає, що у нас немає труднощів у сфері психологічного благополуччя;
- те, що ми все ж таки звертаємося по допомогу, ще не означає, що ми хворі або слабкі;
- те, що ми маємо труднощі у сфері психологічного благополуччя, ще не означає, що ми зобов’язані відчувати сором;
- те, що ми звернемося по допомогу, ще не означає, що нам відмовлять;
- те, що ми вразливі, аж ніяк не є недоліком;
- те, що ми соромимося піклуватися про своє психологічне благополуччя, — абсолютно точно свідчить про нашу незрілість.
Базова потреба кожного з нас — бути в безпеці. Мати того, хто потурбується. У дитинстві це батьки, потім — ми самі. Коли про нас нікому потурбуватися (навіть нам самим) — потреба в безпеці не задоволена, і тривога заважає реалізуватися.
Ми просто зобов’язані досліджувати себе, навчитися розуміти, що нам потрібно і як це отримати, стати самому собі і батьком, і психотерапевтом.
Найновіші дослідження показали, що іноді ми — заручники свого мозку, наявних у ньому зв’язків, але це можна змінити за допомогою нового досвіду. Раніше вважалося, що активність тих чи інших ділянок головного мозку і зв’язки задані від народження і змінити їх неможливо. Зараз цей погляд докорінно переглянутий. Певні вправи й активності здатні змінювати наші нейронні контури — і як наслідок — якість життя.
Навіть якщо раніше ніхто не навчив піклуватися про себе — це не означає, що нічого не можна змінити. Можна піти кількома шляхами: спробувати розібратися самостійно, звернутися за консультацією до фахівця, знайти коло однодумців тощо. Дайте собі дозвіл усвідомити свою цінність і необхідність піклуватися про психологічне благополуччя. З кожним таким рішенням у світі стає більше щасливих людей, які можуть навчити цього своїх рідних, близьких, дітей.
Автор: Юлія Гридасова, психолог, психотерапевт
