Як розлучення батьків може вплинути на психіку та поведінку дітей
У нормі, коли батьки люблять дітей, а діти — батьків, розлучення неминуче стає стресом як для дорослих, так і для дітей. Те, як усі переживуть цей стрес, залежить від стосунків між батьками, їхньої емоційної зрілості та психологічної стійкості, їхньої здатності розмежувати ролі «чоловіка/дружини» і «батька/матері», від готовності співпрацювати після розлучення.
Завершуються подружні стосунки між чоловіком і жінкою, але вони й надалі залишаються батьками. І тепер перед ними нове завдання: залишитися хорошими батьками та вибудувати нові стосунки між собою. Провина, взаємні образи, злість, біль і навіть горювання — ті важкі почуття й стани, що часто супроводжують розлучення. Наслідки розлучення для дітей можуть бути різної інтенсивності, але в будь-якому разі дитині потрібно допомогти адаптуватися до нових умов.
Основні види наслідків для різних вікових груп
Діти батьків, чиє розлучення пройшло некомпетентно, мають значно більше труднощів із самореалізацією та адаптацією. У них більше проблем зі здоров’ям і втричі вища ймовірність виникнення психологічних проблем. За даними досліджень, вплив розлучення батьків на дітей є великим. 25% дітей із розлучених сімей мають соціальні, емоційні та психологічні проблеми — порівняно з 10% дітей із повних сімей. Але це не означає, що батькам слід зберігати видимість сім’ї лише через такі ризики. До речі, якщо дітей у сім’ї двоє і більше, їм легше пережити розлучення. Більш того, компетентне, доброзичливе розлучення зі збереженням нормальних батьківських стосунків переживається набагато краще, ніж збереження сім’ї, сповненої конфліктів, нелюбові або навіть насильства.
Багато дітей відчувають себе винними у розлученні батьків. У них магічне мислення, їм може здаватися, що якісь їхні думки чи вчинки вплинули на рішення батьків. У сімейних конфліктах діти часто виступають посередниками, намагаючись примирити маму й тата. Вони буквально беруть на себе відповідальність за стосунки дорослих. Якщо батьки часто сварилися через різні погляди на виховання, то вірогідність почуття провини у дитини зростає.
Іноді після розлучення батьків маленькій людині доводиться швидше дорослішати. Відбувається перерозподіл обов’язків у сім’ї, змінюється фінансове становище. Старші діти беруть на себе частину турботи про молодших. Трапляється і так, що діти ніби міняються ролями з батьками та починають піклуватися про того, кого розлучення вразило найбільше. Якщо фінансове становище сім’ї після розпаду шлюбу стало нестабільним, це також позначається на дітях. Вони можуть відчувати провину за власні потреби або злитися, якщо мама чи тато не можуть забезпечити той самий рівень життя, що був раніше.
Діти до 3 років
У цьому віці дітям особливо важливо бути поруч зі стабільними значущими дорослими, які будуть піклуватися та захищати. Якщо мама емоційно виснажена, у депресії — дитина це дуже відчуває. Звісно, у два-три роки людина не здатна зрозуміти всі тонкощі стосунків, але вона цілком може злякатися того, що одного дня її може покинути навіть той батько, який залишився. Тому так важливо, як у літаку, «спочатку надіти кисневу маску собі, а потім дитині». Також у цьому віці можуть виникати проблеми зі сном, харчуванням, шлунково-кишковим трактом, настроєм — з’являється плаксивість і нав’язливе бажання постійно перебувати на руках у батька чи матері.
Від 3 до 5 років
Маленька людина дорослішає, але розрив батьків усе ще є стресом для неї. У цьому віці дитина переживає кризу трьох років — природний період у своєму психічному розвитку. Він може супроводжуватися негативізмом, впертістю, свавіллям, бунтом. Якщо в цей період трапляється сильний стрес, симптоми кризи можуть погіршитися. Часто стрес впливає на імунітет, можуть загострюватися хронічні захворювання. Дитина може боятися, що більше ніколи не побачить когось із батьків, або що колись любов батьків до неї закінчиться.
Від 6 до 12 років
Дитина може відчувати себе покинутою, зрадженою. Може стати більш тривожною, полохливою. Успішність у школі часто падає в стресові періоди. Можлива агресія щодо однолітків, погана поведінка. Іноді в цьому віці, як і в більш ранніх, з’являються енурез та енкопрез.
Підлітковий вік
Підліток може поводитися агресивно стосовно того батька, якого вважає винним у розлученні. Ще одне почуття, що виникає у дітей, — сором. Особливо це стосується підлітків. Їм важко ділитися з однолітками про те, що в сім’ї сталися кардинальні зміни. Підліток і так переживає кризу свого віку, додатковий стрес може її посилити. Іноді в цьому віці діти тікають із дому, поводяться демонстративно, погрожують перейти жити до іншого батька тощо.
Поділ наслідків за віком є досить умовним. Те, як розлучення позначиться на дитині, залежить від її типу темпераменту, стосунків усередині сім’ї, стосунків з кожним із батьків і батьків між собою. Також велику роль відіграє те, як ведуть себе батьки після прийняття рішення про розлучення.
Як правильно поводитися під час розлучення
Розлучитися «правильно» — непросте завдання. Саме розлучення — це багатошаровий процес. Безліч почуттів і станів — від болю до полегшення — всередині кожного з подружжя, невисловлені образи. Нереалізовані спільні плани й мрії, спільні спогади, житлоплоща, меблі, рахунки, борги… Юридичні питання, поділ майна, порожні полиці в квартирі. Беззвучні запитання: «як тепер складеться моє життя?», «чому це відбувається зі мною?», «хто тепер я?», «чи зможу я колись знову любити?», «коли все пішло не так?» І діти: з ким залишаться, як побачення, як приймати рішення, чи треба змінювати житло та школу?
За всім цим вором можна навіть забути, що маленька людина поруч шокована та налякана. І вона сам на сам зі своїми переживаннями. Багато дітей ніколи не скажуть вам, що переживають. Вони бачать, що у вас і так клопотів повний рот — навіщо завдавати додаткових? У цей період вам доведеться робити дорослі справи, паралельно турбуючись про себе та свою дитину.
Своїми наслідками розлучення, під час якого батьки осипають одне одного взаємними докорами, скандалять, б’ються, перетягують дитину, як канат, відрізнятиметься від цивілізованого варіанту. Те, яким буде розлучення, залежить від якості стосунків. Коли стосунки болісні та травмувальні для всіх учасників — дитина вже страждає. Особливо часто це трапляється, якщо один із партнерів має алкогольну залежність або поводиться агресивно. Іноді діти, що виросли в таких умовах, кажуть мені на консультаціях: «Я хотів, щоб вони розлучилися. Те, як страждала мама, було нестерпним. Я хотів, щоб тато пішов і цей жах закінчився». Якщо навіть на перший погляд розлучення сприймається як полегшення — це не означає, що це не стрес. Просто стрес почався задовго до самого розлучення. Як би не поводилися батьки, як би не сварилися — діти люблять їх.
Як уникнути травмування дитини під час розлучення
Правило №1: подбайте про себе
Мозок дітей продовжує розвиватися, ділянки, відповідальні за волю, регуляцію, прийняття рішень, далекі від стану дорослої людини. Тому діти «підключаються» до мозку своїх батьків: вони наслідують їхню поведінку, вчаться, як переживати стрес, як ставитися до себе та оточуючих, як взагалі реагувати. Якщо психіка мами й тата розхитана, то дитині нема до чого особливо «підключатися». Подбайте про свій емоційний та психічний стан. Вам знадобляться навички регуляції емоцій. Якщо вам важко справлятися — зверніться за допомогою та підтримкою.
Правило №2: подбайте про дитину
Якщо вік дитини дозволяє, запитайте її про те, що турбує, як вона себе почуває. Відповідайте на її переживання. Відмовтеся від знецінення та применшення її почуттів. Навіть якщо дитина нічого не говорить — це не означає, що те, що відбувається, її не хвилює й не зачіпає. Поясніть своїй дитині, чому мама й тато більше не будуть разом. Донесіть до неї, що у вашому розриві немає її вини, що ви залишаєтеся її батьками та завжди будете любити й піклуватися про неї.
Правило №3: поясніть, як тепер зміниться життя
Розкажіть дитині, чи будете ви переїжджати, чи доведеться міняти школу, як часто вона зможе бачитися з тим із батьків, хто тепер живе окремо, як можна підтримувати стосунки.
Правило №4: дозвольте собі пережити розлучення
Розрив стосунків — це втрата, навіть якщо ви були ініціатором. І як будь-яку втрату — її потрібно пережити. Не намагайтеся заморозити свої почуття та вдавати, ніби нічого не сталося. Вам важливо прожити це грамотно. Дайте собі час, простір, попросіть підтримки у своїх близьких. Якщо ви зціліть власний біль від втрати стосунків — ви зможете стати кращим батьком чи матір’ю для своєї дитини.
Візьміть на себе відповідальність за те, що ви обрали цю людину в якийсь момент. Без самозвинувачень і звинувачень інших. Це просто факт. Пробачте собі. Або за цей вибір, або за те, що вам і вашій дитині довелося страждати через розлучення. Прийміть те, що ви більше не разом. Не так важливо, що сталося, — важливо те, як трансформувати ситуацію на краще для себе та своєї дитини. Покладіть кінець гніву й боротьбі. Оберіть здорові стосунки в нових умовах.
Правило №5: подбайте про стосунки
В одному дослідженні з’ясувалося, що коли батьки взаємодіяли між собою в здоровий спосіб і вміло вирішували конфлікти, їхні діти в кінцевому підсумку почувалися добре. Можна було сказати, що вони майже не постраждали від розлучення батьків. Утримайтеся від негативного порівняння дитини з іншим з батьків на кшталт «Ти така сама ненормальна, як твоя мати!» або «Ти весь у батька!»
Не налаштовуйте дитину проти мами чи тата. Те, що сталося між батьками, — їхня справа. Не перетворюйте дитину на подружку чи психолога, годинами скаржачись на недоліки партнера. Не змушуйте її ставати на чийсь бік. Дитина несвідомо ідентифікує себе з батьками — коли ви негативно висловлюєтеся про одного з них, ви безпосередньо зачіпаєте й самооцінку дитини. Згодом дитина може повірити, що вона теж погана.
Під час розлучення всі проблеми, претензії та образи загострюються, з’являється чорно-біле мислення. Ви можете ніби забути все те добре, що об’єднувало вас із цією людиною, і кидатися одними лайками на її адресу. На кожну негативну фразу про колишнього партнера при дитині має припадати щонайменше дві позитивні. Але й наодинці з собою намагайтеся врівноважити негатив часткою позитиву.
Правило №6: співпрацюйте з колишнім чоловіком/дружиною
Батьків має турбувати не лише те, «як правильно розлучитися», а й «як правильно побудувати життя після розлучення». Припинити шлюб — не означає припинити стосунки: тепер вони мають трансформуватися. Ви більше не подружжя, але як і раніше — батьки.
Переживання зі сфери шлюбу не мають відображатися на дитині. Я знаю жінок, які намагаються покарати своїх колишніх чоловіків за допомогою дитини: обмежують спілкування, не залишають наодинці, дозволяють приїжджати лише в день виплати аліментів, переконують дитину, що тато поганий або «у нас немає тата», іноді навіть брешуть про стан здоров’я дитини. Ваша дитина не може бути пішаком або полем бою.
Тепер від вас потрібна більша дисциплінованість і стабільна присутність у житті дитини. Коли всі жили разом, це було нескладним завданням. Тепер же важливо домовитися з колишнім партнером про графік зустрічей, можливість бачитися поза графіком, про те, як вирішувати питання виховання.
Іноді колишні подружжя відчувають злорадство, якщо їхні колишні партнери зазнають труднощів і невдач після розлучення. Ви маєте пам’ятати, що успішність і щастя колишнього партнера безпосередньо впливає на емоційний стан вашої дитини. Якщо ви намагаєтеся завдати шкоди — емоційної, фінансової, соціальної — колишньому чоловікові чи дружині, ви завдаєте шкоди власній дитині. Не намагайтеся так показати дитині «хто тут більше її любить» — насправді ефект зворотний.
Правило №7: допоможіть дитині зберегти зв’язок із другим із батьків
Коли ви прощаєте колишнього партнера — ви вчите свою дитину прощати. Коли ви допомагаєте собі впоратися з розлученням — ви вчите дитину, що турбота про себе важлива.
Іноді трапляється так, що другий із батьків перестає з’являтися після виходу із сім’ї. Він більше не телефонує дитині, не приїжджає, забуває про дні народження. Спробуйте допомогти йому побачити шкоду від таких дій, сходіть разом до психолога. Якщо ж нічого не допомагає — допоможіть своїй дитині пережити цю втрату, не вдаючись до звинувачень колишнього партнера. Дізнайтеся, що вона відчуває, висловіть свою любов і підтримку, скажіть, що вам шкода.
Такі епізоди псують стосунки між батьком, що пішов, і дитиною. І це дуже болісно для другого. Щоб допомогти побудувати кращі стосунки між дитиною та колишнім партнером, зробіть наступне:
- Запишіть дві хороші якості колишнього партнера.
- Розповідайте про них дитині. Це справді важливо — щоб дитина чула щось добре про батька чи матір, які більше не живуть із нею.
- Складіть разом із дитиною список позитивних якостей другого з батьків. Це може бути складно, але цей крок важливий.
- Пообіцяйте собі, що не будете негативно висловлюватися про колишнього партнера.
- Створюйте нові традиції. Нехай тепер, наприклад, по суботах буде сніданок із другим із батьків.
Правило №8: просто будьте достатньо хорошим батьком/матір’ю для своєї дитини
Не просто будьте поруч із дитиною — присутньо перебувайте. Відкладіть телефон, комп’ютер, думки про роботу, завтрашній день. Просто й щиро проводьте час зі своєю дитиною. Співпереживайте їй, цікавтеся її справами, навіть якщо дитина ще зовсім мала. Обіймайте й цілуйте її, гуляйте з нею, піклуйтеся про неї. Навчіться вибачатися перед дитиною, якщо вчинили неправильно. Намагайтеся виконувати обіцянки. Дякуйте своїй дитині, радійте її успіхам. Задовольняйте всі її базові потреби, наскільки це можливо.
Іноді батьки думають, що відвести дитину до психолога — завжди чудове рішення. Але це варто робити не завжди. Насамперед краще звернутися до психолога самому або разом із колишнім партнером. Вести дитину до фахівця слід у тому разі, якщо є такі ознаки:
- у дитини різко змінився стан, настрій;
- з’явилися інтенсивна тривога, агресія, страхи, енурез, енкопрез, проблеми зі шлунково-кишковим трактом, замкнутість, проблеми з однолітками або в школі;
- вона перестала розмовляти або виконувати інші звичні дії;
- і з часом усе стає лише гірше.
Розлучення батьків для дитини — болісний процес, але він не здатен поодинці зруйнувати її життя. Багато дітей із розлучених сімей досягають успіху в житті, живуть у злагоді з собою та іншими, будують міцні стосунки, зберігають мотивацію. Набагато більше шкоди завдає шлюб, в якому мама й тато не люблять, а то й ненавидять одне одного, і залишаються разом лише «заради дітей». Якщо ви прийняли рішення про розлучення та сумніваєтеся, що зможете грамотно його пережити, — зверніться за допомогою до психолога.
